1 Оскільки багато хто вже намагався скласти розповідь про події, які сталися між нами,
2 у такий спосіб, як їх передали нам люди, що від самого початку були свідками й котрі стали служителями Слова,
3 то і я вирішив, дослідивши все ретельно від самого початку, написати тобі, поважний Теофіле, усе послідовно,
4 щоб ти міг досконало пізнати достовірність слів, яких був навчений.
5 За днів Ірода, царя Юдеї, був один священник, на ім’я Захарія, із черги Авія, та його дружина, на ім’я Єлизавета, одна з дочок Аарона.
6 Вони обоє були праведні перед Богом, бездоганно виконуючи всі заповіді та настанови Господа.
7 У них не було дітей, бо Єлизавета була безплідна, і обоє були похилого віку.
8 Одного разу, коли Захарія за порядком своєї черги служив перед Богом,
9 згідно зі звичаєм священства, випало йому через жереб зайти до Храму Господнього та кадити.
10 Усе зібрання народу молилося зовні, коли прийшов час кадити.
11 Тоді ангел Господній з’явився перед ним, стоячи з правого боку жертовника для кадіння.
12 Коли Захарія побачив його, то жахнувся, і страх охопив його.
13 Але ангел сказав йому:
14 Ти будеш радісним та щасливим, і багато хто радітиме його народженню.
15 Він буде великий перед Господом, вина та міцного напою не питиме; і Дух Святий наповнить його ще з лона його матері.
16 І багатьох синів Ізраїлю він наверне до Господа Бога свого.
17 Він ітиме перед Ним у дусі й силі Іллі, наверне серця батьків до дітей та непокірних до мудрості праведних, щоб підготувати народ до приходу Господа.
18 Захарія відповів ангелу:
19 Ангел у відповідь сказав йому:
20 але тепер ти будеш мовчати й не зможеш говорити до дня, коли все це станеться, бо ти не повірив моїм словам, котрі здійсняться свого часу!
21 Народ же чекав на Захарію та дивувався, чому він затримується в Храмі.
22 Коли ж він вийшов, то вже не міг говорити, і всі зрозуміли, що в Храмі він бачив видіння. Захарія звертався до них знаками та залишався німим.
23 Після закінчення днів його служіння, він повернувся додому.
24 Невдовзі після цього Єлизавета, його дружина, завагітніла й п’ять місяців ховалася, кажучи:
25 «Ось що для мене зробив Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти ганьбу мою між людьми».
26 Шостого місяця Бог надіслав ангела Гавриїла в галілейське місто, яке називалося Назарет,
27 до діви, що була заручена з чоловіком, на ім’я Йосиф, з дому Давида. Ім’я діви було Марія.
28 Прийшовши до неї, ангел промовив:
29 Ці слова здивували її, і вона почала роздумувати, що може означати це привітання.
30 Ангел відповів їй:
31 Ось завагітнієш та народиш Сина, і назвеш Його Ісус.
32 Він буде великий, і Його називатимуть Сином Всевишнього. Господь Бог дасть Йому престол Давида, батька Його.
33 Він царюватиме над домом Якова повіки, і Його Царству не буде кінця.
34 Марія відповіла ангелу:
35 У відповідь ангел сказав:
36 Ось Єлизавета, твоя родичка, завагітніла у своїй старості й чекає на сина; і оце вже шостий місяць тій, що її звуть безплідною,
37 бо у Бога ніяке слово не буває безсилим.
38 Марія відповіла:
39 Тими днями Марія зібралася й пішла, поспішаючи, у гірську околицю, в одне з міст Юдиних.
40 Вона зайшла в дім Захарії і привітала Єлизавету.
41 Коли Єлизавета почула привітання Марії, то дитя в її лоні заворушилося від радості, а Єлизавета наповнилася Духом Святим.
42 Вона голосно промовила:
43 І звідкіля мені це, що мати Господа мого прийшла до мене?
44 Як тільки я почула голос твого привітання, дитина в моєму лоні заворушилася від радості.
45 Блаженна та, яка повірила, що здійсниться все сказане їй від Господа!
46 І сказала Марія:
47 та радіє дух мій у Бозі, Спасителі моєму,
48 бо зглянувся Він
49 бо велике вчинив мені Всемогутній.
50 Милість Свою Він показує з роду в рід
51 Він зробив велику справу Своєю рукою,
52 Скинув сильних з престолу
53 Голодних нагодував благами,
54 Допоміг Ізраїлеві, слузі Своєму,
55 так, як обіцяв батькам нашим,
56 Марія залишилася з Єлизаветою три місяці, а потім повернулася до себе додому.
57 Коли настав час, Єлизавета народила сина.
58 І почули сусіди та родичі, що Господь проявив Свою велику милість до неї, та раділи разом із нею.
59 Восьмого дня, коли прийшли обрізати немовля, хотіли назвати його ім’ям батька – Захарія.
60 Але мати його відповіла:
61 А вони сказали їй:
62 Знаками запитали його батька, як він бажає його назвати.
63 Він попросив дощечку для запису та написав: «Його ім’я – Іван!» І всі дивувалися.
64 Тієї ж миті відкрилися його вуста: він почав говорити, благословляючи Бога.
65 І страх охопив усіх сусідів, і всюди в гірській частині Юдеї говорили про ці події.
66 Кожен, хто чув це, говорив у своєму серці: «Ким же стане це дитя?» Бо рука Господа була з ним.
67 Захарія, батько його, наповнився Духом Святим і почав пророкувати:
68 «Благословен Господь, Бог Ізраїлю,
69 Він підняв нам ріг спасіння
70 як заповів колись у давнину через вуста Своїх святих пророків,
71 що визволить нас від ворогів наших
72 Він проявив милість до батьків наших,
73 обітницю, яку Він дав нашому батькові Аврааму, –
74 визволити нас від руки ворогів,
75 у святості й праведності
76 І ти, дитино, назвешся пророком Всевишнього,
77 щоб дати пізнання спасіння народові Його,
78 Через велику милість Бога нашого,
79 щоб засіяти над тими, що живуть у темряві
80 Дитина ж росла та зміцнювалась духом і перебувала в пустелі до дня, коли з’явилася перед Ізраїлем.